Кращі практики

  1. Ви тут: 
  2. Міжнародні стандарти
  3. Кращі практики
  4. Статутний ветеринарний орган (VSB)

Статутний ветеринарний орган (VSB)

Зміст

Орган ветеринарний статутний (Лицензирующий ветеринарный орган ru, Veterinary statutory body en, Organisme statutaire vétérinaire fr, Organismo veterinario estatutario es) означає незалежний регуляторний орган контролю ветеринарів і параветеринарних фахівців, як визначено у Наземному кодексі, роль якого полягає у нагляді за якістю та компетентністю ветеринарів в країні.

Тобто, регулювання і контроль діяльності ветеринарів та параветеринарних фахівців в країні в інтересах громадськості, розслідування скарг та застосування дисциплінарних заходів.

Компетентний статутний ветеринарний орган — це незалежний від будь-яких політичних чи комерційних інтересів орган, що має забезпечити досконалість ветеринарної професії шляхом відповідного ліцензування чи реєстрації ветеринарів і параветеринарних фахівців, а також забезпечення мінімальних стандартів (базової та подальшої) освіти та професійної поведінки для зареєстрованих фахівців. Функціональні та законодавчі межі, в рамках яких статутний ветеринарний орган здійснює свої регуляторні повноваження, визначені в Статтях 3.2.5., 3.2.12 та 3.4.6. Кодексу здоров’я наземних тварин МЕБ.

Тобто, статутний ветеринарний орган – це організація, що функціонує згідно зі статутом, що має забезпечити їй незалежність від будь-яких політичних чи комерційних інтересів та досконалість ветеринарної професії на території країни й гарантувати відсутність непокритих ветеринарним обслуговуванням територій.

Тому, перед створенням статутного ветеринарного органу варто визначитись із поняттями, формою власності цієї організації (державна, приватна, змішана), її повноваженнями та правовим статусом (визнання рішень всіма учасниками), внутрішнім управлінням, джерелами фінансування, компетенцією і повноваженнями трудового колективу та його виборних органів, а також способом досягнення цієї незалежності.

Кодекс здоров’я наземних тварин МЕБ визначає:

Завдання статутного ветеринарного органу
  1. Регулювання діяльності ветеринарів та параветеринарних фахівців (кількість фахівців, якість підготовки, сфера діяльності, спеціалізація тощо).
  2. Ефективне і самостійне підтримання освітніх та професійних стандартів, що стосуються їх ролі, включаючи офіційні завдання, ветеринарні клінічні послуги та інші ветеринарні завдання (контроль відповідності стандартів освіти для ветеринарів та параветеринарних фахівців, вимог щодо спеціалізації, підвищення кваліфікації, порядку ліцензування та уповноваження).
  3. Запровадження механізмів координації між ветеринарним органом, статутним ветеринарним органом та ветеринарними навчальними закладами, відповідно до керівних принципів МЕБ щодо очікуваної компетенції для ветеринарів та параветеринарних фахівців, а також настанов щодо навчальних програм, необхідних для надання цих компетенцій (ветеринарна освіта, базовий план підготовки ветеринарів та місій підтримки).
  4. Гарантувати відсутність непокритих ветеринарним обслуговуванням територій в країні.
  5. Захист інтересів власників тварин.
Складові статутного ветеринарного органу
  1. Юридична відповідальність та наявність належних ресурсів для:
    1. ліцензування та реєстрації ветеринарів і параветеринарних фахівців, для виконання ними визначених видів діяльності, пов'язаних з ветеринарною наукою чи здоров'ям тварин;
    2. встановлення мінімальних стандартів освіти, необхідних для реєстрації та отримання ліцензії ветеринарів і параветеринарних фахівців;
    3. встановлення мінімальних стандартів професійної поведінки та компетентності зареєстрованих ветеринарів і параветеринарних фахівців та забезпечення дотримання і підтримки цих стандартів;
    4. розслідування скарг та застосування дисциплінарних заходів.
  2. Незалежність статутного ветеринарного органу завдяки прозорим механізмам управління та фінансування, включаючи виборну, представницьку раду чи еквівалент та фінансові механізми для збору та управління реєстраційними внесками.
  3. Доступні якісні ветеринарні клінічні та розширені послуги для задоволення потреб власників тварин, включаючи забезпечення поінформованості та доступ до достовірної діагностики, лікування хвороб і травм у тварин.
Принципи діяльності статутного ветеринарного органу

Ветеринарне законодавство має створити основу для регулювання діяльності ветеринарів та параветеринарних фахівців в інтересах громадськості, включаючи положення про ветеринарів та параветеринарних фахівців. Для цього ветеринарне законодавство має:

  1. передбачити створення статутного ветеринарного органу;
  2. опис прерогативи, функціонування та відповідальність статутного ветеринарного органу;
  3. опис загальної структури й системи регулювання ветеринарів та параветеринарних фахівців з боку статутного ветеринарного органу, а також
  4. порядок надання повноважень статутному ветеринарному органу із визначенням принципів та правил для розв'язання наступних питань:
    1. щодо професійних категорій ветеринарів (наприклад, спеціалізації) та категорій параветеринарних фахівців, визнаних країною відповідно до її потреб, особливо у сфері здоров'я тварин, добробуту тварин та безпечності харчових продуктів;
    2. прерогативи різних професійних категорій ветеринарів (наприклад, спеціалізації) та категорій параветеринарних фахівців, визнаних країною;
    3. мінімальні вимоги до початкової та безперервної освіти й навичок для різних професійних категорій ветеринарів (наприклад, спеціалізації) та для категорій параветеринарних фахівців;
    4. умови для визнання кваліфікації ветеринарів та параветеринарних фахівців;
    5. вимоги до ветеринарної практики чи науки, включаючи ступінь нагляду за кожною категорією параветеринарних фахівців;
    6. повноваження, необхідні для розв'язання питань, що стосуються поведінки, професійної діяльності та компетенцій, включаючи ліцензійні вимоги та механізми оскарження, що поширюються на ветеринарів та параветеринарних фахівців;
    7. умови (крім тих, що перебувають під відповідальністю компетентного органу), за яких особи, крім ветеринарів, можуть здійснювати діяльність, що зазвичай виконують ветеринари.
Визначення та поняття в законодавстві Україні:

Стату́т — встановлений засновником (власником майна) організації обсяг правил, що регулюють її правовий стан, відносини, пов'язані з внутрішнім управлінням, стосунки з іншими організаціями чи громадянами.

В приватному праві статут — це установчий документ, на основі якого діє підприємство. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу. У статуті підприємства визначаються:

  • власник підприємства;
  • найменування підприємства;
  • місцезнаходження підприємства;
  • предмет і цілі діяльності підприємства;
  • органи управління підприємства і порядок їх формування;
  • компетенція і повноваження трудового колективу підприємства та його виборних органів;
  • орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).
  • порядок утворення майна підприємства;
  • умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Статут є установчим документом не всіх, а лише деяких організаційно-правових форм юридичних осіб:

  • товариства з обмеженою відповідальністю;
  • товариства з додатковою відповідальністю;
  • акціонерного товариства;
  • благодійного товариства;
  • благодійного фонду;
  • приватного підприємства;
  • споживчого кооперативу;
  • обслуговуючого кооперативу;
  • виробничого кооперативу;
  • громадської організації;
  • громадської спілки.

Для різних організаційно-правових форм юридичних осіб спеціальним законодавством встановлено різні вимоги щодо змісту їх статутів. Наприклад, для товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю такі вимоги встановлено Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Спеціальні вимоги до статуту благодійного фонду, благодійного товариства встановлені Законом України "Про благодійну діяльність та благодійні організації".

У публічному праві еквівалентом статуту державного органу є Положення.

Поло́ження — нормативно-правовий або локально-правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності державних органів, структурних підрозділів органу, а також установ, організацій і підприємств (філій), що їм підпорядковуються, тимчасово створюваних комісій, груп, бюро тощо.

Положення також для тимчасово створюваних комісій, груп, бюро, проектів та інше, описує мету, структуру, взаємні обов'язки групи людей чи організацій, які об'єдналися для досягнення спільної мети.

Еквівалентом положення у приватному праві є Статут.

За змістом розрізняють положення:

  • про підприємства, організації, установи, фірми, заклади та інше, їхні структурні підрозділи — комісії, бюро, групи тощо з регламентацією порядку їх утворення, структури, функцій, компетенції, обов'язків та організації роботи, що регулюють сукупність організаційних, трудових та інших відносин із певного питання;
  • про організацію і проведення різних заходів — культурно- і спортивно-масових, конкурсів, оглядів тощо; структуру і зміст таких положень визначають установи, які є організаторами заходів.

За виготовленням, положення бувають типові та індивідуальні.

  • Типові положення розробляють вищі органи для системи підприємств, організацій, установ, фірм.
  • Індивідуальні — створюються за вказівкою керівництва на підставі типових положень безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях, фірмах.

Проект положення підписує керівник структурного підрозділу, а затверджує керівник вищого рангу, якому безпосередньо підпорядковується даний підрозділ. На другому примірнику в разі потреби, оформлюють реквізити погодження та позначку про виконавця.

Положення може мати такі реквізити: герб; назва відомства; організації структурного підрозділу; гриф затвердження; назва виду документа; положення; місце видання; дата; індекс; заголовок до тексту; текст; підпис; відмітка про погодження.

Текст звичайно складається з таких розділів: 1. Загальні положення. 2. Власність і кошти підприємства. 3. Виробничо-господарська діяльність. 4. Права та обов'язки підприємства або його підрозділів. 5. Структура управління. 6. Реорганізація і ліквідація установи, організація підприємства.

  • У першому розділі вказують цілі, що послужили підставою для створення підприємства, установи, організації або їх структурних підрозділів, головні завдання, функціональні зв'язки з іншими організаціями, підрозділами та інше.
  • У другому — вказуються основні та обігові кошти, порядок придбання власності, амортизаційні відрахування та їх призначення, прибуток, відрахування на преміювання робітників та службовців, житловий фонд, службові приміщення, порядок розпоряджання надлишками невикористаних обігових коштів.
  • В останніх розділах регламентується виробничо-господарська діяльність підприємства, визначаються завдання за якістю вироблюваної продукції.

Залежно від специфіки діяльності, положення можуть відбивати: хід капітального будівництва, винахідництва і раціоналізації; стан матеріально-технічного забезпечення; трудовий режим; порядок розподілу житлової площі; організацію соціального страхування; оплату кредитів тощо.

Положення оформлюють на загальних або спеціальних бланках формату A4. Якщо положення не виходить за межі підприємства, то його можна оформляти на чистих аркушах паперу.

Заголовок до тексту може поєднуватися з назвою виду документа, наприклад: «Положення про психологічну службу системи освіти України», «Положення про Міністерство фінансів України».

Примітка: прослухавши виступи президента Європейської федерації ветеринарів (FVE) – п. Ренса ван Доббербурга, п. Благойчо Табаковсскі – Республіка Північна Македонія, п. Яна Бернарді – Чеська республіка та Миколи Сонька – ДПСС Україна, організаторів та учасників обговорення на онлайн семінарі: «Ветеринарний статуарний орган як форма організації приватної ветеринарної практики» проведеного 07 вересня 2022 року в рамках проекту EU4SaferFood, хотів би зазначити, що термін «статуарний» – це лише некоректний переклад статутного ветеринарного органу, тобто органу, що формується й функціонує у рамках статуту.

По-друге, на семінарі не акцентувалась увага на тому, що основною метою створення, формування і функціонування статутного ветеринарного органу (ОВС) є захист інтересів власників тварин, а не ветеринарів (інтереси яких перебувають під захистом їх професійних асоціацій). Це досягається завданнями які ВООЗт (заснована як МЕБ) покладає на статутний ветеринарний орган і в першу чергу в підтриманні освітніх та професійних стандартів (див. вище).

І, по-третє, заснування статутного ветеринарного органу на засадах приватного права, на мою суб’єктивну думку, призведе лише до посилення конкуренції між учасниками ланцюга отримання прибутку (ветеринарні заклади освіти, ветеринарні органи, ветеринарні й галузеві асоціації, громадські організації та компетентний орган), а не захисту інтересів власників тварин (про що забули навіть в обговоренні згадати…).