Глава 3.4.

Стаття 3.4.1. Вступ і мета

Належне управління є визнаним глобальним суспільним благом, яке має вирішальне значення для країн-учасниць. Законодавство є ключовим елементом у досягненні належного управління.

Ветеринарне законодавство має як мінімум, забезпечувати підставу для виконання компетентними органами своїх зобов’язань і рекомендацій, визначених у Наземному кодексі і відповідних рекомендаціях Комісії з Кодекс Аліментаріус. Воно також має відповідати відповідним вимогам міжнародних документів, що стосуються зниження біологічного ризику. Крім того, згідно з умовами Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (Угода про СФЗ) Світової організації торгівлі (СОТ) країни-учасниці СОТ мають повідомляти останню про будь-які зміни санітарних заходів, що застосовуються, включаючи будь-які зміни в законодавстві, що впливають на торгівлю, і надають СОТ інформацію про такі заходи.

Для цілей Наземного кодексу, ветеринарне законодавство охоплює всі правові норми, необхідні для ефективного управління в галузі ветеринарії.

Метою цієї глави є надання консультацій та допомоги країнам-учасницям у формуванні чи модернізації свого ветеринарного законодавства, для відповідності стандартам МЕБ, а також іншим відповідним міжнародним стандартам та інструментам, гарантуючи таким чином належне управління всією ветеринарною сферою.

Стаття 3.4.2. Визначення

Для цілей цієї глави застосовуються такі визначення:

Ветеринарна сфера – це сукупність всіх видів діяльності, що прямо чи опосередковано пов’язана з тваринами продукцією від них та побічними продуктами, які допомагають захищати, зберігати та покращувати здоров’я і добробут тварин та благополуччя людей.

Вторинне законодавство означає правові акти, видані органом виконавчої влади країни-учасниці на підставі первинного законодавства.

Зацікавлена сторона означає будь-яку особу, групу чи організацію, які можуть впливати на ветеринарне законодавство чи постраждати від його впливу.

Ієрархія законодавства означає ранжування правових документів, як це передбачено основним законом (наприклад, конституцією) країни. Дотримання цієї ієрархії означає, що кожен правовий документ має суворо відповідати стандартам вищого рангу.

Первинне законодавство означає правові документи, видані законодавчим органом країни-учасниці.

Юридичний документ означає юридично обов’язкову норму, яку видає орган, що має необхідні юридичні повноваження для видачі документа.

Юридичний інструмент означає верховенство права, що виходить від уповноваженого органу влади та має силу закону.

Стаття 3.4.3. Загальні принципи

1. Повага до ієрархії законодавства

   Ветеринарне законодавство має поважати ієрархію, яка існує між первинним і вторинним законодавством (підзаконними актами), щоб забезпечити аби первинне законодавство забезпечувало правову основу для застосування та виконання вторинного законодавства.

2. Правові основи

   Компетентні органи мають мати первинне і вторинне законодавство, необхідне для розвитку своєї діяльності на всіх рівнях їх адміністративної організації в межах всієї території.

   Коли первинне законодавство вимагає розробки підзаконних актів для впровадження законодавчої схеми або надання деталей щодо такої схеми, відповідне підзаконне законодавство має бути розроблено та введено в дію якомога швидше.

   Ветеринарне законодавство має відповідати національному та міжнародному праву, включаючи цивільне, кримінальне та адміністративне законодавство.

3. Прозорість

   Ветеринарне законодавство має бути осмисленим, зрозумілими та доступними для його використання, оновлення та модифікації, залежно від обставин.

   Компетентні органи мають забезпечувати зв'язок і доведення ветеринарного законодавства і подальшої документації до зацікавлених сторін.

4. Консультація

   Розробка нового та перегляд законодавства, що стосується ветеринарної сфери, має бути консультативним процесом із залученням компетентних органів, юридичних експертів та інших відповідних зацікавлених сторін, щоб гарантувати, що отримане законодавство є науково, технічно та юридично обґрунтованим. Отриманий проєкт закону слід оцінити шляхом аналізу впливу, якщо це необхідно.

   Для того, щоб полегшити застосування ветеринарного законодавства, компетентні органи мають встановити відносини із зацікавленими сторонами, в тому числі вживати заходів для забезпечення того, аби всі відповідні зацікавлені сторони взяли участь в розробці значимого і необхідного надалі законодавства.

5. Якість законодавства та правова визначеність

   Ветеринарне законодавство має бути чітким і послідовним, і має забезпечувати юридичну визначеність і захищати громадян, тварин і навколишнє середовище від ненавмисних негативних наслідків правових норм. Законодавство має бути стабільним, але регулярно оцінюватися та оновлюватися відповідно до того, щоб бути технічно релевантним, прийнятним для суспільства, і його можна було ефективно та стабільно застосовувати в технічному, фінансовому та адміністративному плані. Висока якість законодавства має важливе значення для досягнення правової визначеності.

Стаття 3.4.4. Підготовка ветеринарного законодавства

Ветеринарне законодавство має відповідати наступним вимогам:

1. бути складеним у спосіб, який встановлює чіткі повноваження, права, відповідальність та обов’язки (тобто «нормативним»);

2. бути чітким, точним, зрозумілим і недвозначним, використовувати послідовну термінологію;

3. включати лише необхідні та актуальні для країни визначення;

4. не містити визначень чи положень, що створюють протиріччя чи зайве дублювання;

5. включати чітке визначення обсягу та цілей;

6. передбачати застосування пропорційних та дієвих покарань і санкцій, кримінальних чи адміністративних, відповідно до ситуації;

7. у відповідних випадках передбачати збір, використання та розкриття інформації, зібраної відповідно до ветеринарного законодавства;

8. забезпечувати фінансування, необхідне для виконання всіх видів діяльності компетентних органів, або ж ця діяльність має забезпечуватися відповідним фінансуванням передбаченим в країні відповідною системою фінансування; і

9. зазначати, коли законодавство набирає чинності та його вплив на існуюче аналогічне законодавство, зокрема вторинне законодавство (підзаконні акти).

Стаття 3.4.5. Компетентні органи

Компетентним органам потрібно мати правові повноваження, мати необхідний технічний, адміністративний та інфраструктурний потенціал та бути організованими для забезпечення своєчасного, узгодженого та ефективного вжиття всіх необхідних заходів для розв'язання проблем зі здоров'ям тварин, добробутом тварин і благополуччя людей.

Ветеринарне законодавство має передбачати ефективний, якомога коротший ланцюг управління з чітко визначеними обов’язками для всіх. Для цього мають бути чітко визначені обов’язки та повноваження компетентних органів, від центрального рівня до тих, хто відповідає за імплементацію законодавства у цій сфері. Якщо задіяно більше одного компетентного органу (наприклад, з питань довкілля, безпеки харчових продуктів чи інших питань охорони здоров’я, включаючи біологічні загрози та природні катаклізми), то має бути створена надійна система координації та співпраці між різними органами, включаючи роз’яснення ролі кожного компетентного органу.

Компетентні органи мають призначити технічно кваліфікованих посадових осіб, які несуть відповідальність за прийняття всіх необхідних заходів для забезпечення дотримання ветеринарного законодавства, або для вивчення та перевірки дотримання такого законодавства, відповідно до принципів незалежності та неупередженості, передбачених Статтею 3.2.2.

1. Повноваження, що надаються компетентному органу

   У ветеринарному законодавстві також має бути передбачено, що:

   1. Компетентний орган має необхідну юридичну силу для досягнення мети законодавства, в тому числі повноваження щодо забезпечення його дотримання;

   2. відповідальні особи, якщо вони сумлінно та відповідно до професійних стандартів виконують свої посадові обов’язки, мають право на юридичний та фізичний захист;

   3. повноваження та функції відповідальних осіб чітко означені, з метою захисту прав зацікавлених сторін та широкої громадськості від будь-якого зловживання владою; це, зокрема, полягає в дотриманні конфіденційності та прозорості, де це можливо, та

   4. первинне законодавство дозволяє інспекторам мати принаймні такі повноваження:

      1. доступ інспекторів до об’єктів та транспортних засобів/суден для проведення оглядів;

      2. доступ до документації;

      3. застосовувати спеціальні санітарні заходи, такі як:

         • відбір зразків;

         • адміністративний арешт товарів і пасивних переносників (фомітів);

         • знищення товарів та фомітів;

         • призупинення одного чи кількох видів діяльності об'єкта;

         • тимчасове, часткове або повне закриття об'єкта;

         • призупинення або анулювання дозволу чи дозволів;

         • обмеження пересування товарів, транспортних засобів/суден, та, за необхідності, інших заражених предметів і людей;

         • затвердження хвороб включених до списку, що підлягають повідомленню;
           і

         • порядку дезінфекції, дезінсекції та боротьба зі шкідниками;

      4. встановити механізми компенсації.

   Ці основні повноваження мають бути чітко визначені, оскільки вони можуть призвести до дій, які можуть суперечити правам особи, визначеним основними законами.

2. Делегування повноважень компетентним органам

   Ветеринарне законодавство має передбачати можливість компетентного органу делегувати частину своїх повноважень і конкретних завдань, покладених на нього. Мають бути точно визначені повноваження та завдання і необхідні навички, органів чи посадових осіб, яким передано (делеговано), ці повноваження та завдання, умови нагляду з боку компетентного органу та умови відкликання делегування.

Стаття 3.4.6. Ветеринари та параветеринарні фахівці

1. Положення про ветеринарів та параветеринарних фахівців

   Ветеринарне законодавство має створити основу для регулювання діяльності ветеринарів та параветеринарних фахівців в інтересах громадськості. Для цього ветеринарне законодавство має:

   1. передбачити створення статутного ветеринарного органу;

   2. описати прерогативи, функціонування та відповідальність статутного ветеринарного органу;

   3. описати загальну структуру і систему регулювання ветеринарів та параветеринарних фахівців з боку статутного ветеринарного органу, а також

   4. надати повноваження статутному ветеринарному органу та визначати принципи й правила для розв'язання наступних питань:

      1. щодо професійних категорій ветеринарів (наприклад, спеціалізації) та категорій параветеринарних фахівців, визнаних країною відповідно до її потреб, особливо у сфері здоров'я тварин, добробуту тварин та безпечності харчових продуктів;

      2. прерогативи різних професійних категорій ветеринарів (наприклад, спеціалізації) та категорій параветеринарних фахівців, визнаних країною;

      3. мінімальні вимоги до початкової та безперервної освіти й навичок для різних професійних категорій ветеринарів (наприклад, спеціалізації) та для категорій параветеринарних фахівців;

      4. умови для визнання кваліфікації ветеринарів та параветеринарних фахівців;

      5. вимоги до ветеринарної практики чи науки, включаючи ступінь нагляду за кожною категорією параветеринарних фахівців;

      6. повноваження, необхідні для розв'язання питань, що стосуються поведінки, професійної діяльності та компетенцій, включаючи ліцензійні вимоги та механізми оскарження, що поширюються на ветеринарів та параветеринарних фахівців;

      7. умови (крім тих, що перебувають під відповідальністю компетентного органу), за яких особи, крім ветеринарів, можуть здійснювати діяльність, що зазвичай виконують ветеринари.

2. У випадку, якщо країна-учасниця ще не створила статутного ветеринарного органу, що закладає нормативні основи діяльності ветеринарів та параветеринарних фахівців, існуюче законодавство має, принаймні, враховувати всі елементи параграфа 1 (d) від (i) до (vii) з метою гарантування якості ветеринарної практики та науки.

Стаття 3.4.7. Лабораторії ветеринарної галузі

1. Структури

   Ветеринарне законодавство має визначати роль, відповідальність, обов'язки та рівень якості:

   1. референс-лабораторій, відповідальних за забезпечення контролю ветеринарної діагностичної та аналітичної мережі й дотримання еталонних методів;

   2. лабораторій, зареєстрованих в компетентному органі, для проведення дослідження офіційних зразків;
      і

   3. лабораторій, що здійснюють дослідження, передбачені законодавством з метою контролю безпечності і якості.

   Аналогічно, ветеринарне законодавство має визначати умови класифікації, сертифікації, функціонування та контролю кожного типу лабораторій, а також умови біобезпеки та біозахисту.

2. Реактиви, діагностичні набори, патогени та біопрепарати

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання наступного:

   1. процедури дозволу використання та передачі реагентів, діагностичних наборів, біологічних агентів та продуктів, що використовуються для офіційних досліджень та з іншою метою, затверджених компетентним органом;

   2. забезпечення якості виробниками та постачальниками реагентів, що використовуються для офіційних досліджень та з іншою метою, затверджених компетентним органом;
      і

   3. нагляд за торгівлею реагентами, діагностичними наборами, біологічними агентами та препаратами, що здатні вплинути на якість передбачених ветеринарним законодавством досліджень.

3. Утримання лабораторій та контроль біологічних агентів і продуктів

   Ветеринарне законодавство має містити положення ефективного стримування і засоби контролю агентів і біологічних продуктів, що надходять і перебувають в лабораторіях, а також порядок їх видалення у разі необхідності, як це описано в Главі 5.8. Наземного кодексу і Статті 1.1.4. посібника наземних тварин.

Стаття 3.4.8. Санітарні вимоги, пов'язані з тваринництвом

1. Ідентифікація та простежуваність

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання всіх питань, віднесених до пункту 6 Статті 4.3.3.

2. Ринки та інші скупчення тварин

   Щодо ринків тварин та інших концентрацій тварин, які є значущими з комерційної чи епізоотологічної точки зору, ветеринарне законодавство має регулювати такі елементи:

   1. реєстрацію ринків та інших місць концентрації тварин;

   2. призначати санітарні заходи, що здатні запобігти передачі хвороби, включаючи, зокрема дезінфекцію та заходи з покращення добробуту тварин, і

   3. забезпечення ветеринарних оглядів.

3. Розмноження тварин

   Ветеринарне законодавство має забезпечувати основу для діяльності, спрямованої на регулювання відтворення здорового поголів'я тварин пов'язаного з ризиком передачі хвороб. Зоосанітарні правила можуть застосовуватися на рівні тварин, генетичного матеріалу, установ та операторів ринку.

4. Корми для тварин

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання наступного:

   1. визначення кормів, що підпадають під дію законодавства;

   2. стандарти виробництва, складу, пакування, маркування та контролю якості кормів для тварин щодо біологічних, хімічних та фізичних ризиків;

   3. реєстрацію та, за потреби, затвердження установ і санітарних вимог для відповідних операцій;

   4. розподіл і використання кормів для тварин на основі біологічних, хімічних і фізичних ризиків, і

   5. вилучення з ринку будь-якого продукту, здатного становити небезпеку для здоров'я людей чи тварин.

5. Побічні продукти тваринного походження

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання наступного:

   1. визначення побічних продуктів тваринного походження, на які поширюється дія законодавства;

   2. правил отримання, збору, транспортування, перероблення, використання та утилізації побічних продуктів тваринного походження;

   3. реєстрації та, за потреби, затвердження об'єктів та забезпечення санітарних вимог для відповідних операцій.

6. Дезінфекція

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання і використання продуктів і методів дезінфекції, що стосуються профілактики та боротьби з хворобами тварин.

Стаття 3.4.9. Хвороби тварин

У ветеринарному законодавстві має бути визначено структуру компетентного органу для управління хворобами, важливими для країни, незалежно від того, є вони чи ні, а також несподіваними хворобами, використовуючи ризик-орієнтований підхід. Законодавство також має передбачати перелік та обов’язкове повідомлення про важливі для країни хвороби, а також повноваження ветеринарного органу для доступу до інформації, необхідної для виконання зобов’язань щодо повідомлення МЕБ.

1. Спостереження

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для збору, передачі, поширення і використання епізоотологічних даних про хвороби, що містяться в переліку, визначеному компетентним органом.

2. Профілактика та контроль хвороб

   1. Ветеринарне законодавство має включати загальні заходи з охорони здоров’я тварин, що застосовуються при всіх хворобах, і, якщо необхідно, то додаткові чи специфічні заходи, такі як нагляд, створення програми офіційного контролю або реагування на надзвичайні ситуації щодо окремих хвороб, визначених компетентним органом.

   2. Ветеринарне законодавство також має забезпечувати основу для формування планів реагування на надзвичайні ситуації використовуючи в реагуванні на хвороби, включаючи наступні елементи:

      1. адміністрування та матеріально-технічного забезпечення, необхідного для активізації, реалізації та координації діяльності;

      2. надання виняткових повноважень компетентному органу;
         та

      3. заходи, спрямовані на подолання всіх виявлених ризиків для здоров'я людей чи тварин, включаючи випадкове або навмисне введення біологічних агентів чи продуктів.

   3. Ветеринарне законодавство має передбачати фінансування заходів щодо боротьби з хворобами тварин, таких як операційні витрати й, за необхідності, компенсації власникам в разі умертвіння чи вимушеного забою тварин, вилучення чи знищення трупів тварин, м'яса, кормів чи інших матеріалів; в іншому випадку фінансування цих заходів має забезпечуватися відповідно до національної системи фінансування.

3. Несподівані хвороби

   Ветеринарне законодавство має передбачати заходи для проведення досліджень несподіваних хвороб, в тому числі і тих, що виникають внаслідок природного зараження, випадкового чи навмисного введення агентів, чи біопрепаратів, а також здійснення оперативних заходів щодо боротьби з ними, використовуючи ризик-орієнтований підхід.

Стаття 3.4.10. Добробут тварин

1. Загальні положення

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання вимог щодо добробуту тварин, визначених в Розділі 7.

   З цією метою законодавство має містити, як мінімум, юридичне визначення жорстокості, як правопорушення, а також положення про безпосереднє втручання компетентного органу у випадку жорстокості чи недбалості.

2. Бродячі собаки та покинуті домашні тварини

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для діяльності, спрямованої на виконання вимог Глави 7.7. і, у відповідних випадках, передбачити заборону залишення тварин та догляд за покинутими тваринами, включаючи передачу права власності, ветеринарні втручання та евтаназію.

Стаття 3.4.11. Ветеринарні лікарські засоби

Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для забезпечення якості ветеринарних лікарських засобів і звести до мінімуму ризик, який може представляти їх використання для здоров'я людей, тварин і навколишнього середовища, включаючи розвиток стійкості до протимікробних препаратів, як описано в Главах 6.7. до 6.11.

1. Загальні заходи

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання наступного:

   1. визначення ветеринарних лікарських засобів зазначивши можливі виключення, і

   2. регулювання дозволу, імпорту, виробництва, оптової, роздрібної торгівлі, використання, маркетингу та утилізації безпечних та ефективних ветеринарних лікарських засобів.

2. Сировина для використання у ветеринарних лікарських засобах

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання діяльності, спрямованої на вирішення наступних елементів:

   1. встановлення стандартів якості сировини, що використовується у виробництві чи входить до складу ветеринарних лікарських засобів, та заходів щодо перевірки якості; і

   2. встановлення обмежень щодо речовин у ветеринарних лікарських засобах, які своєю дією можуть завадити інтерпретації результатів ветеринарних діагностичних досліджень чи проведенню інших ветеринарних перевірок.

3. Дозвіл на ветеринарні лікарські засоби

   1. Ветеринарне законодавство має гарантувати, що на ринку можуть бути реалізовані лише дозволені ветеринарні лікарські засоби.

   2. Слід передбачити спеціальні положення щодо:

      1. ветеринарних лікарських засобів, що входять до складу кормів;

      2. ліцензування продукції, виготовленої ветеринарами чи фармацевтами;

      3. надзвичайних чи тимчасових ситуацій;

      4. встановлення гранично допустимих залишків для діючих речовин та періодів вилучення для відповідних ветеринарних лікарських засобів, що містять ці речовини; і

      5. обмеження використання ветеринарних лікарських засобів для тварин, вирощених для споживання людиною.

   3. Ветеринарне законодавство має вирішувати технічні, адміністративні та фінансові умови, пов’язані з наданням, призупиненням, поновленням, відмовою та відкликанням дозволів.

   4. Визначаючи процедури запиту та надання, призупинення, відкликання чи відмови у дозволі, законодавство має:

      1. описати обов'язки відповідних компетентних органів, і

      2. встановити правила прозорості при прийнятті рішень.

   5. Ветеринарне законодавство може передбачати можливість визнання еквівалентності ліцензій, виданих іншими країнами.

4. Об'єкти з виробництва, зберігання та оптової торгівлі ветеринарними лікарськими засобами

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання наступного:

   1. реєстрація та, за можливості ліцензування всіх операторів, що виробляють, імпортують, експортують, зберігають, переробляють, торгують оптом чи передають ветеринарні лікарські засоби або сировину, що є їх складовою;

   2. визначення відповідальності операторів;

   3. належна виробнича практика та належна практика розподілу, де це можливо;

   4. інформування компетентного органу про виникнення побічних наслідків, і

   5. механізми відстеження та відкликання або вилучення продукції.

5. Роздрібна торгівля, використання та відстеження ветеринарних лікарських засобів

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання наступного:

   1. контроль за розподілом ветеринарних лікарських засобів, та заходи щодо гарантування простежуваності, відкликання чи вилучення та належного використання;

   2. встановлення правил призначення та відпуску ветеринарних лікарських засобів кінцевому споживачеві, включаючи відповідне маркування;

   3. обмеження торгівлі ветеринарними лікарськими засобами, що відпускаються за рецептом лише ветеринарам та іншим уповноваженим спеціалістам, а також уповноваженим параветеринарним фахівцям;

   4. обов'язок ветеринарів, інших уповноважених фахівців або уповноважених параветеринарних фахівців, інформувати кінцевого споживача про періоди виведення з організму відповідних ветеринарних лікарських засобів і зобов'язання, покладені на цього кінцевого споживача, дотримуватися цих періодів виведення, коли він використовує ці продукти;

   5. нагляд уповноваженого спеціаліста за організаціями, що мають дозвіл на зберігання та використання ветеринарних лікарських засобів;

   6. регулювання рекламацій та іншої маркетингової та рекламної діяльності;

   7. система нагляду за якістю ветеринарних лікарських засобів, що реалізуються в країні, включаючи систему нагляду за виявленням підробок (фальсифікацією); і

   8. система інформування компетентного органу про будь-які шкідливі побічні ефекти.

Стаття 3.4.12. Ланцюг виробництва харчових продуктів

Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для захисту виробництва харчових продуктів призначених для споживання людьми, контролюючи всі ключові етапи. Структура має відповідати національним стандартам безпечності харчових продуктів і враховувати ризик випадкового або навмисного забруднення. Роль ветеринарних служб у безпечності харчових продуктів описана в Главі 6.2.

1. Загальні положення

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання наступного:

   1. проведення перед- та післязабійних оглядів туш тварин на бійнях, відповідно до Глави 6.3.;

   2. нагляд за всіма етапами виробництва, перероблення та розповсюдження харчових продуктів тваринного походження;

   3. обов'язкову реєстрацію всіх санітарних і зоосанітарних випадків, що виникають під час первинного виробництва та забою;

   4. покладення на операторів об'єктів з виробництва харчових продуктів, відповідальності за дотримання вимог санітарної безпеки харчових продуктів, у тому числі щодо відстеження, встановлених компетентним органом;

   5. контроль дотримання харчових стандартів, коли це стосується здоров'я або безпеки;

   6. перевірка та аудит об'єктів;

   7. заборона збуту продукції, непридатної для споживання людиною; і

   8. положення про вилучення з ринку всіх продуктів, що можуть бути небезпечними для здоров'я людей чи тварин.

2. Продукти тваринного походження, призначені для споживання людиною

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання наступного:

   1. стандарти охорони здоров'я, включаючи заходи щодо контролю хвороб, моніторингу та застосування максимальних рівнів залишків (MРЗ); і

   2. використання видимих ​​позначок, що вказують на те, що продукт відповідає санітарним нормам.

   Компетентний орган має бути наділений повноваженнями та правовими засобами для швидкого видалення будь-якого товару, що вважається небезпечним з харчового ланцюга або призначати використання чи лікування продуктом, що гарантує безпеку таких продуктів для здоров'я людей та тварин.

3. Оператори, відповідальні за приміщення та заклади, залучені до харчового ланцюга

   Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання наступних елементів, якщо це необхідно:

   1. реєстрація об'єктів та закладів компетентним органом;

   2. використання процедур управління, орієнтованих на ризик; і

   3. можливість попереднього дозволу на діяльність, яка може становити значний ризик для здоров'я людей або тварин.

Стаття 3.4.13. Процедури імпорту та експорту та ветеринарна сертифікація

Ветеринарне законодавство має забезпечити основу для регулювання питань, віднесених до Розділу 2. Аналіз ризиків і Розділу 5: Торгові заходи, процедури імпорту/експорту та ветеринарна сертифікація.

Nb: перше прийняття у 2012 році; востаннє оновлено у 2021 році.