Глава 4.1.

Стаття 4.1.1. 

Ефективна профілактика та контроль трансмісивних хвороб тварин, включаючи зоонози, є основним завданням ветеринарних служб кожної країни-учасниці.

Спираючись на значний прогрес, досягнутий у сфері ветеринарної науки, ветеринарні служби всього світу розробили та вдосконалили ряд інструментів для запобігання, контролю та, в деяких випадках, навіть викорінення трансмісивних хвороб тварин.

Матеріали цієї глави описують ці інструменти та рекомендації щодо профілактики та контролю хвороб тварин, що мають застосовувати ветеринарні служби.

З метою ефективного запобігання занесенню та передачі хвороб тварин і водночас мінімізації можливого негативного впливу санітарних заходів, ветеринарній службі слід розглянути питання про розробку заходів на основі рекомендацій цієї глави, з урахуванням різних факторів, у тому числі й впливу на торгівлю, добробут тварин, здоров’я людей та навколишнє середовище. Поряд із санітарними заходами, пов'язаними із хворобами тварин ветеринарна служба має розглянути й відповідні санітарні заходи щодо товарів.

Хоча загальні принципи, які охоплюють ці заходи, описані у цій главі, застосовуються до багатьох хвороб тварин, ветеринарні служби мають адаптувати їх до власних обставин, оскільки характеристики патогенів і ситуації, в яких вони виникають, відрізняються, як між хворобами, так і країнами. Тому, рекомендації цієї глави слід читати у поєднанні з рекомендаціями означеними щодо окремих хвороб списку МЕБ у Розділах 8-15.

Ветеринарні служби мають забезпечити, щоб будь-яка програма профілактики та контролю була пропорційною ризику, практичною й здійсненною в національному контексті та так щоб вона ґрунтувалася на аналізі ризиків.

Передумовами для розробки таких програм є:

• якісні ветеринарні служби, особливо законодавча база, потужність лабораторій та достатнє фінансування;

• відповідна освіта та підготовка ветеринарів і параветеринарних фахівців;

• тісні зв'язки з науково-дослідними установами;

• ефективне підвищення обізнаності та активна співпраця із зацікавленими сторонами приватного сектора;

• партнерство між державним і приватним секторами;

• співпраця між ветеринарними органами та іншими компетентними органами;

• регіональна співпраця між ветеринарними органами з питань транскордонних хвороб тварин.

Nb: вперше прийнято у 2019 році.