Глава 5.1.

Стаття 5.1.1.

Безпека міжнародної торгівлі тваринами та продуктами тваринного походження залежить від сукупності факторів, що слід враховувати для забезпечення безперешкодної торгівлі без виникнення неприйнятних ризиків для здоров'я людей і тварин.

Через відмінності між країнами в ситуаціях зі здоров'ям тварин, Наземний кодекс пропонує різні варіанти. Перед визначенням вимог до торгівлі слід враховувати стан здоров'я тварин в країні-експортері, країні чи країнах-транзитерах та в країні-імпортері. Для максимальної гармонізації аспектів стану здоров'я тварин для міжнародної торгівлі, ветеринарні органи країн-учасниць мають базувати свої імпортні вимоги на стандартах СОЗТ.

Ці вимоги мають бути включені до типових, затверджених СОЗТ сертифікатів, що наведені в Главах 5.10 - 5.12.

Сертифікати мають бути точними та лаконічними, а також чітко відображати вимоги країни-імпортера. Для цього може знадобитися попередня консультація між ветеринарними органами країн-імпортерів та країн-експортерів. Це дозволяє встановити точні вимоги, щоб ветеринар, який підписує міжнародний ветеринарний сертифікат, міг, за необхідності, отримати вказівки, що пояснюють взаєморозуміння між відповідними ветеринарними органами.

Вимоги до сертифікації не мають включати умови щодо хвороб, що не передаються відповідним товаром. Міжнародний ветеринарний сертифікат має бути підписаний відповідно до Глави 5.2.

Якщо посадові особи ветеринарного органу бажають відвідати іншу країну з питань, що становлять професійний інтерес для ветеринарного органу іншої країни, останній має бути проінформований про це.

Стаття 5.1.2. Обов'язки країни-імпортера

1. Вимоги до імпорту, включені в міжнародний ветеринарний сертифікат, мають гарантувати, що товари, що ввозяться до країни-імпортера, відповідають стандартам СОЗТ. Країни-імпортери мають узгодити свої вимоги з рекомендаціями відповідних стандартів СОЗТ. Якщо таких рекомендацій немає або якщо країна обирає рівень захисту, що вимагає більш суворих заходів, ніж стандарти СОЗТ, то вони мають ґрунтуватися на аналізі ризиків імпорту, проведеному відповідно до Глави 2.1.

2. Міжнародний ветеринарний сертифікат не має включати вимоги щодо виключення патогенних агентів або хвороб тварин, присутніх в країні-імпортері та не підлягають жодній програмі офіційного ветеринарного контролю. Заходи, що застосовуються до імпорту для управління ризиками, пов'язаними з конкретним патогеном чи хворобою, не мають бути більш суворими, ніж ті, що застосовуються в рамках програми офіційного ветеринарного контролю, що діє в країні-імпортері.

3. Міжнародний ветеринарний сертифікат не має включати заходи проти патогенів або хвороб, що не внесені до хвороб списку СОЗТ, за винятком випадків, коли країна-імпортер продемонструвала за допомогою аналізу ризиків імпорту, проведеного відповідно до Розділу 2, що патоген або хвороба становлять значний ризик для країни-імпортера.

4. Передача ветеринарним органом сертифікатів або повідомлення вимоги до імпорту іншим особам, ніж ветеринарний орган іншої країни, потребує надсилання копій цих документів до ветеринарного органу. Ця важлива процедура дозволяє уникнути затримок і труднощів, що здатні виникнути між трейдерами та ветеринарними органами, коли автентичність сертифікатів чи дозволів не встановлена.
   
   За цю процедуру відповідають ветеринарні органи. Однак це можуть здійснювати ветеринари приватних ветеринарних організацій в місцях походження товарів, якщо ця практика є предметом відповідного схвалення та підтвердження автентичності з боку ветеринарних органів.

5. Можуть виникнути ситуації, що призводять до зміни вантажоодержувача, ідентифікації транспортного засобу чи прикордонного поста, після видачі міжнародного ветеринарного сертифіката. Та, оскільки вони не змінюють стан здоров'я тварин вантажу, то це не має перешкоджати визнанню сертифіката.

Стаття 5.1.3. Обов'язки країни-експортера

1. Країна-експортер має, на вимогу, надавати країнам-імпортерам наступне:

   1. інформацію про стан здоров'я тварин та державні системи інформування про здоров'я тварин, щоб визначити, чи ця країна безпечна відносно хвороб, чи має вона зони, чи компартменти, безпечні відносно хвороб списку СОЗТ, включаючи чинні правила та процедури для підтримки її стану безпечної країни;

   2. регулярне та оперативне інформування про виникнення хвороб, що підлягають повідомленню;

   3. відомості про здатність країни застосовувати заходи з контролю та профілактики відповідних хвороб списку СОЗТ;

   4. відомості про структуру ветеринарних служб та повноваження, що здійснюються ними відповідно до Глав 3.2. та 3.3;

   5. технічну інформацію, зокрема, про біологічні дослідження та вакцини, що застосовуються на всій території країни або її частині.

2. Ветеринарні органи країн-експортерів мають:

   1. мати офіційні процедури для уповноваження ветеринарів з сертифікації, із визначенням їхніх функцій та обов'язків, а також умов нагляду та підзвітності, включаючи можливе призупинення та припинення їх уповноваження;

   2. забезпечити проведення відповідних інструкцій та навчання ветеринарів, що здійснюють сертифікацію;

   3. контролювати діяльність сертифікованих ветеринарів з метою перевірки їхньої доброчесності та неупередженості.

3. Ветеринарний орган країни-експортера несе повну відповідальність за ветеринарну сертифікацію, що використовується в міжнародній торгівлі.

Стаття 5.1.4. Відповідальність у разі інциденту, пов'язаного з імпортом

1. Міжнародна торгівля передбачає постійну етичну відповідальність. Тому, якщо в межах визнаних інкубаційних періодів різних хвороб, що виникають після експорту, ветеринарному органу стає відомо про появу чи повторну появу хвороби, що була спеціально включена в міжнародний ветеринарний сертифікат, цей орган зобов'язаний повідомити країну-імпортера, щоб імпортовані товари могли бути перевірені або діагностовані, а також вжиті відповідні заходи для обмеження поширення хвороби, якщо вона була випадково занесена.

2. Якщо хвороба проявилась в імпортованих товарах впродовж інкубаційного періоду хвороби після їх імпорту, що відповідає визнаному інкубаційному періоду хвороби, то необхідно поінформувати про це ветеринарний орган країни-експортера, щоб можна було провести розслідування, оскільки це може бути першою наявною інформацією про виникнення хвороби в раніше безпечному стаді чи отарі. Ветеринарний орган країни-імпортера має бути поінформований про результати розслідування, оскільки джерело інфекції може знаходитися не в країні-експортері.

3. У разі обґрунтованої підозри, щодо підроблення офіційного міжнародного ветеринарного сертифіката, ветеринарні органи країни-імпортера та країни-експортера мають провести розслідування. Слід також звернути увагу на повідомлення будь-якої третьої країни, що могла бути причетна до цього. Усі пов'язані з цим вантажі мають перебувати під офіційним контролем до завершення розслідування. Ветеринарні органи всіх залучених країн мають повністю співпрацювати з розслідуванням. Якщо буде встановлено, що міжнародний ветеринарний сертифікат є підробленим, то слід докласти всіх зусиль для виявлення відповідальних осіб, щоб вжити відповідних заходів згідно з чинним законодавством.

NB: вперше прийнято в 1982 році; останнє оновлення прийнято у 2015 році.