Глава 5.2.

 Стаття 5.2.1. Захист професійної доброчесності ветеринара, який сертифікує

Сертифікація має ґрунтуватися на найвищих можливих етичних стандартах, найважливішим з яких є повага до професійної доброчесності ветеринара, який сертифікує (підписує міжнародний ветеринарний сертифікат), та його захист відповідно до Глав 3.2. та 3.3.

Важливо включати у будь-які вимоги лише ті конкретні твердження, що можуть бути точно та чесно підписані сертифікованим ветеринаром. Наприклад, ці вимоги не мають включати сертифікацію вільної зони, крім хвороб, що підлягають повідомленню, чи про виникнення яких ветеринар, що підписав документ, не обов'язково поінформований. Неприйнятно вимагати сертифікацію стосовно подій, що відбудуться після підписання документа, коли ці події не перебувають під безпосереднім контролем і наглядом ветеринара, що підписує документ.

Сертифікація відсутності хвороб, що базується лише на відсутності клінічних ознак та історії стада чи отари, має обмежену цінність. Це також стосується хвороб, для яких не існує специфічного методу діагностики, або цінність діагностичного дослідження обмежена.

Рекомендації, означені в Статті 5.1.1, полягають не лише в тому, щоб повідомити ветеринара, який підписує документ, але й для захисту професійної чесності.

Стаття 5.2.2. Атестація ветеринарів

Сертифіковані ветеринари мають:

1. бути уповноваженими ветеринарним органом країни-експортера підписувати міжнародні ветеринарні сертифікати;
2. засвідчувати лише ті питання, про які їм відомо на момент підписання сертифіката, або які були окремо засвідчені іншою компетентною стороною;
3. підписувати у відповідний час лише ті сертифікати, що були повністю і правильно заповнені; якщо сертифікат підписується на підставі супровідної документації, ветеринар, який підписує сертифікат, має перевірити цю документацію, маючи її у своєму розпорядженні перед підписанням;
4. не мати конфлікту інтересів щодо комерційних аспектів тварин чи продуктів тваринного походження, що сертифікуються, і бути незалежним від комерційних сторін.

Стаття 5.2.3. Оформлення міжнародних ветеринарних сертифікатів

Сертифікати мають бути оформлені відповідно до таких принципів:

1. Сертифікати мають бути розроблені таким чином, щоб звести до мінімуму можливість шахрайства, включаючи використання унікального ідентифікаційного номера чи інших відповідних засобів для забезпечення безпеки. Паперові сертифікати мають містити підпис ветеринара, який їх видає, та офіційний ідентифікатор (печатку) ветеринарного органу, що завірив цей сертифікат. Кожна сторінка багатосторінкового сертифіката має містити унікальний номер сертифіката та номер, що вказує номер сторінки із загальної кількості сторінок. Процедури електронної сертифікації мають включати еквівалентні гарантії.
2. Сертифікати мають бути написані з використанням простих, однозначних і максимально зрозумілих термінів, що не втрачають свого юридичного значення.
3. Якщо це необхідно, сертифікати мають бути написані мовою країни-імпортера. За таких обставин вони також мають бути написані мовою, яку розуміє ветеринар, який видає сертифікат.
4. Сертифікати мають вимагати належної ідентифікації тварин і продуктів тваринного походження, за винятком випадків, коли це практично неможливо (наприклад, пташенята добові).
5. Сертифікати не мають включати питань до ветеринара, який їх видає, що йому/її невідомі або які він/вона не здатні встановити та перевірити.
6. У відповідних випадках, коли сертифікати пред’являються ветеринару, який їх видає, то вони мають супроводжуватися вказівками із зазначенням обсягу запитів, досліджень чи обстежень, що, як очікується, будуть проведені до підписання сертифіката.
7. Текст сертифіката має залишатися незмінним, за винятком викреслень, що мають бути підписані та завірені печаткою ветеринара, який підписує сертифікат.
8. Підпис і печатка мають бути іншого кольору, ніж колір друку сертифіката. Печатка може бути рельєфною, а не іншого кольору.
9. Ветеринарний орган може видавати дублікати сертифікатів для заміни оригіналів, що були, наприклад, втрачені, пошкоджені чи містять помилки або якщо вихідна інформація в них більше не відповідає дійсності. Такі дублікати мають видаватися органом, що видає оригінали, і мати чітке маркування, що вказує на те, що це дублікат оригінального сертифіката. На дублікаті сертифіката вказується номер і дата видачі оригінального сертифіката. Оригінальний сертифікат має бути анульований і, за можливості, повернутий до органу, що його видав.
10. Прийнятними є лише оригінали сертифікатів.

Стаття 5.2.4. Електронна сертифікація

1. Сертифікація може здійснюватися шляхом електронного обміну даними, що надсилаються безпосередньо від ветеринарного органу країни-експортера до ветеринарного органу країни-імпортера.

   1. Системи, що надають електронні сертифікати, зазвичай забезпечують інтерфейс з комерційною організацією, що продає товар, для надання інформації органу, що сертифікує. Ветеринар, який видає сертифікат, має мати доступ до всієї інформації, такої як результати лабораторних досліджень та дані ідентифікації тварини.

   2. При обміні електронними сертифікатами й з метою повного використання електронного обміну даними ветеринарні органи мають використовувати стандартизовану на міжнародному рівні мову, структуру повідомлень і протоколи обміну. Рекомендації щодо електронної сертифікації на стандартизованій розширюваній мові розмітки (XML), а також механізми безпечного обміну між ветеринарними органами надаються Центром ООН зі спрощення процедур торгівлі та електронного бізнесу (UN/CEFACT).

   3. Безпечний метод електронного обміну даними має бути забезпечений цифровою автентифікацією сертифікатів, шифруванням, механізмами неспростовності, контрольованим і перевіреним доступом і міжмережевими екранами.

2. Електронні сертифікати можуть бути в іншому форматі, але мають містити ту ж інформацію, що і звичайні паперові сертифікати.

3. Ветеринарний орган має мати системи захисту електронних сертифікатів від доступу неавторизованих осіб чи організацій.

4. Ветеринар, який сертифікує, має нести офіційну відповідальність за безпечне використання свого електронного підпису.

NB: Вперше прийнятий у 1986 році; останнє оновлення прийнято у 2015 році.