Кодекс здоров'я наземних тварин

  1. Ви тут: 
  2. Міжнародні стандарти
  3. Наземний кодекс
  4. Наземний кодекс
  5. РОЗДІЛ 10
  6. Глава 10.8.

Глава 7.7.

Глава 7.7. УПРАВЛІННЯ ПОПУЛЯЦІЄЮ СОБАК

Стаття 7.7.1. Вступ

Управління популяцією собак (УПС) - це комплексний підхід, спрямований на покращення добробуту собак, зменшення проблем, що вони здатні завдавати, та створення гармонійного співіснування з людьми й навколишнім середовищем. Собаки присутні у світі в кожному суспільстві людей, і їх цінують за низку ролей, які вони виконують. Однак вони здатні створювати проблеми для здоров'я й безпеки людей, а також для здоров'я та добробуту тварин, особливо коли вони вільно пересуваються.

УПС підтримує ефективні та стійкі програми боротьби зі Сказом та іншими зоонозами. Визнаючи, що масове знищення собак є неефективним і може бути контрпродуктивним, зменшення чисельності популяції собак також неефективний засіб зниження превалентності Сказу. Однак, УПС може сприяти контролю Сказу, зменшуючи обіг популяції, підтримуючи тим самим стадний імунітет в популяції вакцинованих собак. Складовими обігу популяції, що мають найбільше значення для контролю Сказу, є зменшення народжуваності цуценят, що ризикують залишитися невакцинованими, а також покращення добробуту тварин та очікуваної тривалості життя вакцинованих собак.

Контроль за розмноженням як частина УПС також змінює поведінку при розмноженні, та здатна підвищити ризик передачі Сказу внаслідок зростання контактів між собаками.

Сприяння відповідальній поведінці власника собаки в рамках УПС зміцнює мотивацію власників, знання, а отже і, поведінку щодо догляду за власними собаками, включаючи своєчасну вакцинацію собак проти Сказу для підтримання імунітету.

Важливо управляти популяцією собак без шкоди для добробуту тварин, відповідно до Глави 7.1.

Стаття 7.7.2. Визначення

Для цілей цієї Глави застосовуються наступні визначення:
Програма управління популяцією собак означає поєднання заходів, що покращують догляд за собаками та впливають на динаміку популяції собак з метою сталого покращення здоров'я та добробуту тварин у популяції собак, здоров'я та безпеки людей, а також навколишнього середовища, враховуючи відповідні економічні вигоди та витрати.

Сказ означає Сказ, що передається через собак.

Стаття 7.7.3. Сфера застосування

Метою цієї Глави є надання рекомендацій щодо управління популяціями собак (Canis lupus familiaris) з метою покращення здоров'я й безпеки людей, та здоров'я й добробуту тварин, а також для мінімізації їхнього потенційного негативного соціально-економічного та екологічного впливу. Рекомендації допоможуть також країнам-учасницям у запровадженні програм боротьби із зоонозними хворобами, що передаються через собак, зокрема, зараження вірусом Сказу, відповідно до Глави 8.14.

Стаття 7.7.4. Керівні принципи

Спираючись на керівні принципи, описані в Главі 7.1., застосовуються наступні вимоги:

  • УПС має прямі переваги для здоров'я й безпеки людей та здоров'я й добробуту тварин.

  • Собаки є одомашненим видом і тому залежать від спільноти людей, що відповідно накладає етичну відповідальність за забезпечення добробуту тварин та їх здоров'я, навіть за відсутності собак у власності. 

  • Визнаючи різноманітність зацікавлених сторін в управлінні популяціями собак, вкрай важливо чітко визначити ролі та обов’язки.

  • Екологія собак пов'язана з діяльністю людини. Тому, ефективне управління популяціями собак має супроводжуватися змінами у поведінці людей, включаючи сприяння відповідальній поведінці власників собак.

  • Визнаючи, що популяція собак власників, є звичайним джерелом безпритульних собак, програми УПС мають враховувати усіх собак.

  • Розуміння динаміки місцевої популяції собак і ставлення людей до неї є ключовим елементом у визначенні того, чи здатні програми УПС сприяти боротьбі зі Сказом, і яким чином, та які інструменти будуть найбільш успішними.

  • З огляду на те, що джерела і рушійні сили безпритульних собак, а також цілі управління ними відрізняються в різних місцевостях, програми УПС мають бути адаптовані до конкретної місцевості та національного контексту.

  • Програми УПС мають розроблятись із врахуванням стійкості та відповідності законодавству, піддаватись оцінці та коригуванню.

Стаття 7.7.5. Цілі програми управління популяцією собак

Програми УПС можуть включати наступні цілі:

Стаття 7.7.6. Ролі та обов'язки

Як міжвідомча тема, УПСпотребує високого рівня залучення та співпраці між компетентними органами, відповідальними за здоров'я та добробут тварин, безпеку харчових продуктів, охорону здоров'я людей та довкілля, відповідно до підходу «Єдине Здоров'я».

Діяльність по УПС, що проводиться ветеринарними службами чи іншими компетентними органами, має бути інтегрована, наскільки це можливо, з діяльністю всіх інших відповідальних установ.

Статті 7.7.7. та 7.7.8. описують ролі та обов'язки різних організацій у розробці програм УПСна регіональному та національному рівнях.

Стаття 7.7.7. Компетентний орган з управлінняпопуляціями собак

Розвиток УПСвідбувається на місцевому рівні через конкретні програми УПС, успіх яких потребує підтримки та сприятливого середовища, створеного компетентним органом на національному рівні. Оскільки УПСмає відношення до кількох урядових установ і різних зацікавлених сторін, міжвідомча група має управляти й координувати діяльність між відповідними зацікавленими сторонами, урядовими установами та програмами, включаючи й ті, що зосереджуються на зоонозних хворобах, де собаки відіграють певну роль, наприклад, Сказ.

  1. Управління

    За УПС відповідає компетентний орган, яким може бути ветеринарний орган. Національний план заходів містить детальну інформацію про заходи, що підтримують реалізацію програм УПС і координуються з іншими планами дій, наприклад, зоонозами, пов'язаними з собаками. Ці плани розробляються під керівництвом компетентного органу та у співпраці з міжгалузевою групою.

  2. Законодавство

    Реалізація програм УПС потребує підтримки відповідною нормативно-правовою базою (див. статтю 7.7.9.). Подальші підзаконні акти забезпечують адаптацію до місцевих потреб.

  3. Правозастосування

    Компетентний орган має підтримувати дотримання законодавства за допомогою вказівок щодо процедур/практики правозастосування, навчання та фінансування правоохоронних органів, а також визначення покарань.

  4. Фінансування

    Для створення стійкої системи УПС з довготривалим впливом компетентний орган та міжгалузева група мають створити політичну та законодавчу базу достатню для фінансування національних планів заходів та програм УПС. Концепція підходу «Єдине Здоров'я» посилює аргументи на користь підвищення пріоритету УПС у сферах охорони здоров'я людей, тварин та довкілля.

  5. Навчання та підтримка

    Для підтримки програм УПС відповідний компетентний орган має очолити підготовку фахівців, у тому числі ветеринарів, та забезпечити їм доступ до відповідних ветеринарних лікарських засобів для реалізації заходів УПС. Компетентний орган має підтримувати УПС через комунікаційні та освітні ініціативи на національному рівні.

Стаття 7.7.8. Інші організації та учасники, залучені до управління популяцією собак

Наступні фактори здатні відігравати певну роль у розробці програм УПС:

  1. Ветеринарний орган

    Ветеринарний орган відіграє провідну роль в запобіганні зоонозним хворобам та забезпеченні добробуту тварин і має бути залучений до УПС, координуючи свою діяльність з іншими відповідними компетентними органами.

  2. Ветеринарні служби

    Ветеринарні служби мають відігравати активну роль і координувати свою діяльність з відповідними компетентними органами або можуть бути відповідальними за організацію, впровадження та нагляд за програмами УПС.

  3. Інші державні органи

    Відповідальність інших державних установ залежатиме від керованого ризику, а також від мети чи характеру запроваджуваних у межах УПСзаходів.

    1. Здоров'я людей

      Державні установи, відповідальні за охорону здоров'я, зазвичай відіграють керівну роль і можуть мати законодавчі повноваження щодо боротьби з зоонозними хворобами та інших ризиків для здоров'я людей (наприклад, у відношенні безпритульних собак на дорогах; укусів собак).

    2. Охорона довкілля

      Агенції з охорони довкілля можуть брати на себе відповідальність за проблеми, пов'язані з безпритульними собаками, якщо вони становлять небезпеку для довкілля (наприклад, контроль за собаками в національних парках; запобігання браконьєрству на диких тварин їх зараженню), або стимуляція зростання безпритульних собак за відсутності екологічного контролю.

    3. Освіта

      Державні установи, відповідальні за освіту, можуть відігравати ключову роль у просуванні в школах відповідальної поведінки власників собак та програм профілактики укусів собак.

    4. Місцева влада

      У багатьох країнах місцеві органи влади відповідають за реалізацію програм УПС та дотримання законодавства, що стосується володіння собаками (наприклад, реєстрація та ідентифікація тварин, вакцинація, закони про повідки, відмову від тварин). Це має відбуватися за підтримки та сприятливого середовища, створеного компетентним органом.

  4. Громадянське суспільство

    Відповідальність зацікавлених сторін громадянського суспільства залежатиме від їхньої участі в запроваджених заходах УПС.

    1. Власники собак

      Коли людина стає власником собаки, вона має негайно взяти на себе відповідальність за цю собаку та за будь-яке потомство, що собака здатна народити, впродовж всього її життя чи доки не буде знайдено наступного власника. Обов'язки власника мають включати забезпечення здоров'я і добробуту собаки та пом’якшення негативного впливу на здоров’я людей і навколишнє середовище відповідно до Статті 7.7.17.

    2. Заводчики та продавці собак

      Заводчики та продавці собак несуть ті ж зобов'язання, що й власники собак, і, крім того, мають дотримуватися рекомендацій відповідно до Статті 7.7.15.

  5. Консультативна група

    Розробка програм УПС і національного плану заходів також має отримати підтримку консультативних груп, до складу яких мають входити ветеринари, експерти з екології собак, поведінки собак і зоонозних хвороб, а також представники відповідних зацікавлених сторін (місцеві органи влади, служби та органи охорони здоров'я, служби та органи екологічного контролю, неурядові організації та місцеве населення).

Стаття 7.7.9. Нормативно-правова база

Законодавство, що регулює питання УПС, є ключовим елементом сталості та ефективності програм УПС. Воно гарантує, що програми УПС виконуються з дотриманням керівних принципів добробуту тварин (див. Главу 7.1.).
Нормативні акти, що стосуються наступних сфер, сприятимуть успішності програм УПС; їх можна знайти в нормативно-правовій базі УПС чи інших нормативно-правових актах:

Ця нормативно-правова база має передбачати як заходи заохочення за дотримання, так і покарання за недотримання, а також має бути адаптована до національного контексту.

Стаття 7.7.10. Розробка програми УПС на основі фактичних даних

Розробка програм УПС має включати об'єктивні методи початкової оцінки та постійну адаптацію на основі моніторингу та оцінки. Такий підхід, що ґрунтується на доказах, підвищує ефективність програми та дає змогу реагувати на зміни в ширшому контексті, що впливають на динаміку популяції собак.
Враховуючи різні потреби місцевого населення та міжвідомчу роль УПС, його слід проводити із залученням консультативних груп та відповідних органів влади.
Компетентні органи, у співпраці з міжвідомчою групою, мають підтримувати програми УПС, засновані на фактичних даних, шляхом:

  • визначення кваліфікованого персоналу та розробка навчання й інструментів, що допоможуть у впровадженні збору даних (оцінка та моніторинг) та їх використанні (планування та оцінка);

  • забезпечення того, щоб бюджет програм УПС включав витрати не лише на початкову оцінку, але й на моніторинг та оцінювання;

  • встановлення стандартизованих показників з можливими та повторюваними методами вимірювання, придатними для використання у різних місцях і з часом, для підтримки подальших оцінок і порівняння ефективності різних програм УПС. Слід очікувати, що програми УПС також використовуватимуть і отримають користь від власних контекстно-специфічних показників і методів вимірювання;

  • заохочення використання даних моніторингу для оцінювання, навчання та подальшого внесення змін до програм УПС.

Стаття 7.7.11. Оцінка та планування програми УПС

Початкові етапи розробки програми УПС — оцінка та планування — мають забезпечувати докази, необхідності планування, і охоплювати:

  1. Огляд чинної нормативно-правової бази, оцінку ефективності та результативності заходів контролю УПС, що застосовувалися в минулому та зараз.

  2. Визначення пріоритетних проблем, пов'язаних з собаками, з точки зору всіх зацікавлених сторін. Розв'язання цих питань сформує цілі програм УПС, а встановлення базових показників і методів моніторингу для індикаторів, що відображають кожну ціль, дозволить згодом оцінити ефективність і результативність. Визначення того, які собаки пов'язані з пріоритетними проблемами, може включати й собак власників.

  3. Дослідження динаміки чисельності всієї популяції собак (не обмежуючись поточною популяцією безпритульних собак) з метою виявлення джерел безпритульних собак:

  1. Виявлення знань, ставлення та практик людей щодо догляду за собаками та відповідальності за собак власників і безпритульних собак. Слід також дослідити ставлення місцевого населення до потенційних заходів контролю. Ця інформація може бути використана для забезпечення прийнятності програми УПС місцевим населеннямта її ефективності для зміни поведінки людей.

  2. Оцінка чисельності та ареалу популяції собак. Оцінка чисельності популяції собак здатна допомогти у плануванні програм УПС. Точність оцінок зазвичай підвищується за використання більш трудомістких методів і більшого залучення місцевих жителів. За обмеженості ресурсів, на початковому етапі може бути достатньо поверхневої оцінки. Ця оцінка може бути уточнена шляхом моніторингу охоплення популяції, досягнутого впровадженням заходів, і порівняння цього з кількістю собак, стосовно яких вживаються ці заходи (наприклад, вакцинація проти Сказу та стерилізація в рамках програми «Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути») (див. Статтю 7.7.19.).
    Для оцінки ефективності програми УПС може бути достатнім моніторинг змін у тенденціях популяції (наприклад, зміни щільності безпритульних собакуздовж маршрутів, призначених для перетину територій з високою щільністю безпритульних собак, частка лактуючих самок і наявність цуценят), замість того, щоб інвестувати в повторні оцінки чисельності популяції. Методи оцінки чисельності популяції можуть також вимірювати фактори ареалу, такі як вік, стать, стерилізація і репродуктивний статус (лактація та вагітність у самок), що дозволить уточнення оцінки для відповідних субпопуляцій.
    Доступні методи оцінки чисельності популяції включають наступне:

    1. Собак власників: бази даних реєстрації собак, опитування домогосподарств (для оцінки частки домогосподарств, у яких є собаки, і середньої кількості собак на домогосподарство собак власників), охоплення кампаніями після вакцинації та опитування власників тварин у рамках перепису населення.

    2. Собак власників, що вільно гуляють: опитування домогосподарств, що включають опитуваннячи візуальний огляд щодо того, чи собаки власників утримуютьсяна прив'язі, чи їм дозволено блукати без нагляду.

    3. Усіх собак, що вільно гуляють, включаючи як собак власників, так і безпритульних собак:

      • Спеціальний нагляд за безпритульними собаками під час обстежень уздовж маршрутів, призначених для репрезентації території, що представляє інтерес, і неупередженого щодо щільності безпритульних собак, дозволяє отримати середню кількість безпритульних собак на кілометр досліджуваної вулиці. Це можна екстраполювати на основі розрахункової загальної довжини вулиці в межах досліджуваної території, щоб оцінити загальну кількість безпритульних собак на вулиці під час обстеження; деякі безпритульні собаки можуть бути не помічені під час обстеження, тому це недооцінка загальної популяції безпритульних собак.

      •  Маркування — це метод, метою якого є оцінка чисельності популяції, враховуючи, що не всі тварини є будуть помічені під час обстеження. Це досягається шляхом попереднього маркування собак тимчасовими мітками, наприклад, фарбою чи фотографування для індивідуального розпізнавання. Під час обстеження можуть випадково використовуватися мітки, нанесені як частина заходів контролю, що вказують на стан лікування собаки, наприклад, нашийник чи фарба, нанесені для ідентифікації вакцинованих собак, а також надрізи вушних раковин чи бирки, нанесені під час стерилізації під анестезією для ідентифікації стерилізованих собак в рамках програми «Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути» (див. Статтю 7.7.19.). У подальших обстеженнях відмічають співвідношення маркованих і немаркованих собак. Методи повторного перегляду міток спираються на припущення, що можуть не відповідати дійсності в популяціях собак, таких як однакова ймовірність повторного виявлення маркованих і немаркованих собак, відсутність імміграції/еміграції та відсутність чи вимірювана втрата маркерів.
        Метод повторного обстеження за мітками є відносно ресурсомістким у порівнянні з безпосереднім обстеженням, що здатне обмежувати площу обстежуваної території.
        Повторне маркування й безпосереднє обстеження можна проводити одночасно у вибірці територій, щоб оцінити частку безпритульних собак, помічених під час безпосереднього обстеження. Ця пропорція може бути використана для коригування даних щодо собак, пропущених під час безпосереднього обстеження на більшій географічній території.

Стаття 7.7.12. Моніторинг та оцінка програми УПС

Наступні етапи розробки програми УПС мають включати моніторинг та оцінку. Моніторинг спрямований на перевірку виконання заходів програми УПС щодо цілей та підтримки управління ефективністю. Він має забезпечувати регулярне коригування реалізації заходів і збір даних про показники досягнення цілей. Він також має включати моніторинг витрат, пов'язаних із заходами, а також витрат чи економії коштів, пов'язаних із досягненням цілей, для підтримки аналізу витрат і вигод.

Оцінювання — це періодична оцінка прогресу з використанням даних, зібраних під час моніторингу, що зазвичай проводиться на певних етапах, щоб визначити, чи досягає програма УПС бажаних цілей, та за потреби скоригувати її ефективність та результативність. Якщо методи моніторингу еквівалентні — чітко визначені, повторювані та послідовні — оцінка дасть можливість порівнювати результативність та ефективність усіх програм УПС.

Індикатори — це результати вимірювання у досягненні цілей. Індикатори цілей УПС можуть включати:

Стаття 7.7.13. Рекомендації щодо заходів УПС

Для успіху програми УПС слід застосовувати комбінацію наступних заходів:

  • реєстрація та ідентифікація собак;

  • регулювання комерційного розведення та продаж собак;

  • контроль за переміщеннями собак в рамках національного та міжнародного (експорт та імпорт) законодавства;

  • сприяння відповідальній поведінці власників собак;

  • контроль відтворення;

  • «Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути»;

  • повернення та прилаштування;

  • доступ до ветеринарної допомоги;

  • екологічний контроль;

  • навчання безпечній взаємодії людей з собаками.

Ці рекомендації щодо заходів УПС детально описані в Статтях 7.7.14. - 7.7.24. і мають застосовуватися відповідно до національного законодавства та обставин на місцях.

Стаття 7.7.14. Реєстрація та ідентифікація собак

Результати реєстрації та ідентифікації собак включають наступне:

  • дотримання законодавства шляхом підтвердження права власності;

  • підвищення рівня успішності у повернення загублених собак їх власникам;

  • спроможність простежуваності у комерційному розведенні та продажі;

  • заохочення відповідальної поведінки власників собак;

  • підтримка програми охорони здоров'я тварин, наприклад, обов'язкова вакцинація проти Сказу та простежуваність.

Ці результати потребують широкого впровадження реєстрації та ідентифікації.

Компетентні органи мають забезпечити створення системи ідентифікації тварин для реєстрації собак, що дозволить повернення ідентифікованих собак власникам на всій території. Компетентні органи мають забезпечити контроль дотримання законодавства, здатний забезпечити належні методи ідентифікації всіх собак (наприклад, мікрочіпування чи маркери швидкого реагування [QR-мітки]), зчитування даних ідентифікації коли собаку знайдено (за допомогою сканерів чи інших пристроїв) і доступ до бази даних реєстрації для отримання відомостей про власника. Такі бази даних можуть бути розроблені та функціонувати на основі державно-приватного партнерства.

Власники мають бути поінформовані та, за умов, визначених компетентними органами, мати доступ до послуг з ідентифікації та системи реєстрації, як на початковому етапі реєстрації кожної собаки, так і для оновлення інформації за необхідності.

Стаття 7.7.15. Регулювання комерційного розведення та продажу собак

Результати регулювання комерційного розведення та продажу, як заходу УПС, охоплюють наступне:

Компетентні органи мають вимагати обов'язкову реєстрацію від всіх заводчиків і продавців. Для комерційних розплідників і продавців, у яких кількість приплодів за рік, перевищує порогове значення, встановлене нормативними документами, може бути запроваджена додаткова вимога щодо ліцензування, включаючи вимогу перевірки перед початком торгівлі.
Оголошення про продаж собак мають містити номер реєстраціїчи номер ліцензії заводчика і продавця.
Для забезпечення простежуваності собаки власника, заводчик має бути позначений, як перший власник при її ідентифікації та реєстрації.
Продавець має переконатися, що дані реєстраціїсобаки оновлені та відповідають даним першого покупця після передачі права власності.
Правила племінної практики мають включати обмеження на кількість приплодів, мінімальний вік для розмноження (для захисту здоров'я і добробуту самки), міцне здоров'я обох батьків та уникнення селекційного розведення, що призводить до спадкових хвороб і екстремальних конформацій. Правила як для заводчиків, так і для продавців мають окреслювати конкретні вимоги до розміщення, ветеринарної допомоги, утримання, соціалізації та звикання цуценят до навколишнього середовища, мінімального віку цуценят при народженні, та навчання персоналу. Продаж собак варто обмежити повнолітніми покупцями, а нерегульований продаж заборонити.

Стаття 7.7.16. Контроль за національними та міжнародними (експортними та імпортними) переміщеннями собак

Міжнародні переміщення собак (імпорт та експорт) мають відповідати торговельним заходам, процедурам імпорту чи експорту та ветеринарній сертифікації відповідно до Глав 5.11., 7.2., 7.3., 7.4. та 1.1.

Переміщення собак в межах країни має здійснюватись під відповідальністю власника, з наступними наслідками:

Стаття 7.7.17. Популяризація відповідальної поведінки власників собак

  1. Володіння собакою — це вибір, який має призвести до взаємовигідних стосунків. Переваги володіння собакою накладають певну відповідальність. Сприяння відповідальній поведінці власників собак через освіту та дотримання національних і місцевих правил є основним компонентом програми УПС, спрямованої на досягнення наступних результатів:

    • покращення здоров'я та добробуту собак;

    • підтримка зв'язку між людиною і твариною;

    • мінімізація ризику, що становлять собаки для місцевого населення та людей у домогосподарствах;

    • зменшення кількості собак, яким дозволених для вигулу.

  2. Навчання відповідальної поведінки власників собак (як для собаки власника, так і будь-якого потомства, що вона дасть впродовж свого життя чи доки відповідальність не буде передано наступному власнику) має стосуватися наступного:

    • забезпечення належного догляду, щоб забезпечити добробут собаки та будь-якого потомства відповідно до п’яти потреб добробуту собаки (відповідне середовище, відповідне харчування, утримання разом з іншими тваринами чи окремо від них, здатність демонструвати нормальну поведінку та захист від болю, страждань, травм і хвороб) з метою дотримання міжнародно визнаних "п'яти свобод" (див. п. 2 ст. 7.1.2.);

    • заохочення відповідної поведінки, зменшуючи небажану поведінку (включаючи укуси собак) і підтримуючи здатність собаки справлятися з навколишнім середовищем, приділяючи увагу соціалізації, навчанню, заснованому на основі винагороди та розпізнавання поведінкових ознак собаки;

    • забезпечення реєстрації та ідентифікації собак (див. Статтю 7.7.14.);

    • забезпечення доступ до профілактичної та лікувальної ветеринарної допомоги (див. Статтю 7.7.21.);

    • запобігання негативному впливу собак на суспільство внаслідок забруднення (наприклад, фекаліями та гавкіт), ризики для здоров'я людей внаслідок укусів чи дорожньо-транспортних пригод, а також ризики для інших собак, дикої фауни та інших видів домашніх тварин;

    • контролювати розмноження собак (див. Статтю7.7.18.);

    • організовувати догляд за собаками, коли власник не в змозі цього зробити.

  3. Досягнення стійкої та широко розповсюдженої відповідальної власності потребує розуміння перешкод і мотивів відповідальної поведінки та вжиття заходів для їх усунення. Для цього, ймовірно, знадобиться поєднання законодавства, інформування місцевого населеннята правозастосування, кампаній зі зміни поведінки, формальної освіти в школах і заохочення через формування суспільних очікувань. Також може знадобитися покращення наявності та доступності ресурсів, що підтримують відповідальну поведінку власників собак, таку як ветеринарна допомога, послуги з ідентифікації та реєстрації, а також заходи протидії зоонозним хворобам.

Стаття 7.7.18. Контроль відтворення

  1. Результати контролю відтворення у собак включають наступне:

    • запобігання народженню небажаних цуценят;

    • допомога у вирішенні дисбалансу між розмноженням та попитом на собак;

    • зменшення розміру популяції безпритульних собак.

  2. Ефективне використання контролю за розмноженням не потребує обмеження загальної чисельності популяції. Щоб забезпечити найкраще використання ресурсів, слід зосередитися на контролі розмноження самок, що, швидше за все, є джерелом небажаних безпритульних собак, що вільно пересуваються.

  3. Методи контролю за розмноженням потребуватимуть безпосереднього втручання ветеринара до окремих тварин. Для задоволення попиту на послуги може знадобитися залучення як приватних, так і державних ветеринарних органів. Субсидування програм стерилізації урядом чи іншими організаціями може бути розглянуто для заохочення попиту. Контроль за розмноженням собак власників, є, по суті, обов'язком власників і має бути включений у заходи з відповідальної поведінки власників собак (див. Статтю 7.7.17.).

  4. Методи контролю розмноження у собак включають:

    • хірургічну стерилізацію;

    • нехірургічний контроль фертильності, тобто запобігання відтворенню без застосування хірургічного втручання, включаючи хімічні та імунологічні підходи;

    • ізоляція чи відокремлення самок під час тічки від кобелів (нестерилізованих самців).

  5. Стерилізація хірургічним методом має основну перевагу в тому, що вона гарантує постійну стерильність. Така стерилізація має проводитися ветеринаром і включати належне поводження з тваринами, правильну хірургічну техніку, належний рівень асептики, відповідну анестезію і проактивне, мультимодальне знеболення, що підтримується впродовж всієї операції та адаптується до конкретної тварини, за необхідності. Це потребує моніторингу під час операції та післяопераційного періоду впродовж всього періоду відновлення. Для цього потрібні належним чином підготовлені ветеринари та параветеринарні фахівці, а також доступ до відповідних ветеринарних лікарських засобів та обладнання. Компетентні органи несуть відповідальність за забезпечення доступу до навчання та дозволених ветеринарних лікарських засобів, що не є підробленими, щоб гарантувати безпечне проведення стерилізація хірургічним методом.

  6. Кастрація кобелів є кращим методом аніж вазектомія, оскільки, на відміну від кастрації, вазектомія не знижує рівень статевих гормонів, а отже, і не мінімізує механізм специфічної поведінки, такої як блукання, мічення території та бійки, внаслідок гормональної агресії. Самки можуть бути стерилізовані хірургічним методом: оваріогістероектомії чи оваріектомії. Перев'язування каналів в рогах матки та гістеректомія не рекомендуються, оскільки самка перебуватиме під гормональним впливом яєчників і продовжуватиме демонструвати сексуальну поведінку, що підвищує сприйнятливість до таких хвороб, як трансмісивні венеричні пухлини та піометра, де залишається тканина матки. Однак вплив стерилізації на поведінку, не пов'язану з гормонами, не можна узагальнити, тому, як і у випадку з будь-якою хірургічною процедурою, ветеринар має використовувати своє професійне судження, рекомендуючи гонадектомію окремим пацієнтам.

  7. Будь-які хімічні речовини чи ветеринарні лікарські засоби, що використовуються для контролю відтворення, мають бути безпечними, якісними та ефективними для виконання необхідних функцій і використовуватися відповідно до рекомендацій виробника та нормативних вимог компетентного органу. У випадку стерилізації нехірургічними методами та використанні контрацептивів на стадії дослідження перед використанням необхідно завершити випробування.

Стаття 7.7.19. «Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути»

«Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути» - це програма контролю за розмноженням безпритульних собак, як джерела безпритульних собак. Це не окреме рішення для УПС і має застосовуватися у поєднанні з іншими заходами, спрямованими на інші джерела безпритульних собак. Його можна розглядати як метод управління поточною популяцією безпритульних собак на вулицях і, отже, як альтернативу вилученню для повернення та прилаштування (див. статтю 7.7.20.).

У співпраці з місцевим населеннямідентифікованих безпритульних собак відловлюють, їм надають ветеринарну допомогу (включно із вакцинацію проти Сказу), оцінюють можливість прилаштування та, якщо прилаштування неможливе, стерилізують і відпускають на волю в місцевості, де вони мешкали, або неподалік від місця де їх піймали. Цей метод, швидше за все, буде прийнятним у ситуації, коли наявність безпритульних собак має значне поширення та добре сприймається місцевим населенням.

Цей метод застосовний не в усіх ситуаціях і може бути незаконним в країнах чи регіонах, де законодавство забороняє відмову від собак, а влада сприймає звільнення стерилізованих собак як форму відмови від них. Проблеми, спричинені собаками, такі як гавкіт, забруднення фекаліями, травми від укусів і дорожньо-транспортні пригоди, не зменшаться, оскільки собак повернуть в місця їх проживання та не обмежать їхнє пересування. Якщо власники мають обмежений доступ до контролю за розмноженням своїх собак, слід враховувати ризик того, що програма «Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути» може їх спонукати до безплатної стерилізації, дозволяючи собакам власників блукати на волі. Щоб уникнути цього ризику, паралельно з програмою «Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути» слід запроваджувати заходи з просування відповідальної поведінки власників собак (Стаття 7.7.17.) та забезпечення доступу власників до контролю за розмноженням собак власників (Стаття 7.7.18.). У ситуації, коли у власності є багато безпритульних собак, програма УПС, що зосереджується на стерилізації та відповідальній поведінці власників собак, може бути більш доречною.
Рекомендується, щоб перед застосуванням цього підходу було проведено аналіз витрат і вигод. Слід оцінити такі фактори, як грошові витрати, вплив на культуру власності та безпеку місцевого населення, а також переваги для контролю хвороб і добробуту тварин та будь-які суспільні вигоди.
Якщо запроваджується цей захід, то компетентний орган має забезпечити вирішення наступного:

  • залучення місцевого населеннядо розуміння, підтримки, розробки та активної участі у програмі «Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути», а також моніторингу випущених собак, особливо якщо йдеться про собак, якими опікується місцеве населення;

  • застосування гуманних методів відлову, транспортування та утримання собак;

  • правильна хірургічна техніка з належним рівнем асептики, анестезії та знеболення, з подальшим післяопераційним доглядом (див. Статтю 7.7.18.);

  • контроль хвороб може включати вакцинацію (наприклад, проти Сказу), лікування та дослідження хвороб (наприклад, Лейшманіоз) з подальшим, за потреби, лікуванням чи евтаназією собаки;

  • програма «Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути» підходить не для всіх собак і має застосовуватися в індивідуальному порядку. Оцінка стану здоров'я та спостереження за поведінкою можуть бути використані для визначення того, чи придатні собаки для звільнення; якщо вони не придатні для звільнення або прилаштування, то слід розглянути можливість евтаназії;

  • надійне маркування (наприклад, татуювання або мікрочіп), що вказує на те, що тварина була стерилізована; індивідуальна ідентифікація тварин також надає змогу відстежувати статус вакцинації та історію лікування. Видима форма ідентифікації тварин(наприклад, нашийник, бирка чи виїмка на вусі) також запобігатиме повторному і непотрібному відлову. Як у випадку стерилізації хірургічним методом, з дотриманням тих же принципів асептики, анестезії та мультимодального знеболення стосуються застосування бирок і виїмок, оскільки це також хірургічні процедури. Моніторинг випущених собак має включати питання втрати мітки, інфекції та інвазії;

  • собаку слід повернути в місце, що знаходиться якомога ближче до місця відлову;

  • слід відстежувати поведінку та добробут собак після звільнення та вживати заходів у разі потреби.

Стаття 7.7.20. Повернення та прилаштування

Безпритульних собак можна вилучити до притулку для повернення їх власникам або прилаштувати. Це стосується лише поточної популяції безпритульних собак, а не джерела їх походження, тому має застосовуватися в поєднанні з іншими заходами, щоб запобігти заміні вилучених собак. Ці заклади також можуть запропонувати власникам можливість відмовитися від собак, про яких вони більше не здатні піклуватися, як альтернативу їх безпритульності. Докази, зібрані щодо собак і поведінки власників собак, під час розробки програми УПС, мають підтвердити, що повернення та прилаштування є ймовірними та досяжними, перш ніж створювати притулки для повернення та прилаштування. Без достатньої кількості притулків або систем для повернення притулки швидко заповнюються, створюючи неефективний і дорогий захід. Компетентний орган має розробити та забезпечити дотримання правил для закладів, що надають послуги з повернення та перетримки, щоб гарантувати, що відлов, транспортування та утримання собак здійснюються гуманно.

Собаки, вилучені з місцевості, можуть бути повернені власнику чи прилаштовані. Необхідно передбачити умови для утримання собак впродовж розумного періоду, для повернення їх власнику і, за необхідності, для спостереження за Сказом. Повернення та прилаштування сприяють відповідальній поведінці власників собак, належному догляду за ними (включаючи вакцинацію проти Сказу та стерилізацію). Підбираючи власників слід оцінювати придатність собак до їх прилаштування. Ефективність прилаштуванняможе бути обмежена кількістю притулків.

Слід докласти зусиль, щоб транспортувати тварин на найкоротшу відстань і якнайкоротший час. Переміщення для прилаштуванняслід розглядати спочатку на місцевому рівні, а згодом розширювати його на найближчі доступні місця. Це мінімізує стрес, пов'язаний з транспортуванням собак, і знижує ризик поширення зоонозів та інших збудників хвороб на нові території. За потреби транспортування, його слід здійснювати відповідно до вимог Глави 7.1.

Собак, вилучених з місцевості, може бути занадто багато чи вони можуть бути непридатними для їх прилаштування. Якщо це прийнятно для місцевого населення, альтернативним підходом може бути реалізація програми «Відловити, стерилізувати, вакцинувати та повернути». Якщо евтаназія цих небажаних тварин є єдиним варіантом, процедуру слід проводити відповідно до вимог Статті 7.7.27.

Стаття 7.7.21. Доступ до ветеринарної допомоги

Доступ до ветеринарної допомоги позитивно впливає на здоров'я й добробут тварин та здоров'я людей завдяки наданню профілактичної та лікувальної ветеринарної допомоги місцевим собакам. Посилення співпраці з ветеринарними службами розширює можливості навчання відповідальної поведінки власників собак (див. Статтю 7.7.17.). З точки зору УПС, профілактика і контроль хвороб, лікування хвороб і травм, а також евтаназія з метою припинення страждань, коли лікування неможливе, потенційно зменшують відмову від хворих чи травмованих собак.

Ветеринарна допомога має бути частиною програм УПС і сприяти контролю за хворобами шляхом оздоровлення популяцій собак зі зниженим рівнем заміни популяції. Імунітет популяції для контролю Сказу підтримується УПС шляхом покращення виживання вакцинованих собак та зменшення народжуваності невакцинованих цуценят завдяки стерилізації хірургічним методом. Рекомендації щодо проведення кампаній з вакцинації собак проти Сказу наведені в Главі 8.14.

Ветеринарна профілактика є основою контролю та нагляду за зоонозними хворобами. Програми УПС мають охоплювати або узгоджуватися з усіма заходами контролю хвороб, що стосуються собак, включаючи вакцинацію проти Сказу, дегельмінтизацію (зокрема, від Ехінококозу), а також профілактику та контроль інших збудників хвороб.

Ветеринарні служби мають виявляти популяції собак «групи ризику», що не отримують надійного доступу до базової ветеринарної допомоги. Компетентні органи мають сприяти їх доступу до ветеринарної допомоги. Потенційні рішення можуть включати субсидування витрат та організацію виїзних ветеринарних служб.

Стаття 7.7.22. Екологічний контроль

Варто вжити заходів, щоб позбавити собак доступу до неконтрольованих джерел харчування (наприклад, захистити звалища сміття та бойні/скотобійні, встановити захищені від тварин сміттєві контейнери). Екологічний контроль має бути пов'язаний з іншими заходами УПС, щоб уникнути проблем з добробутом тварин та зменшити ризики для здоров'я людей внаслідок раптового зменшення джерел харчування.

Стаття 7.7.23. Навчання людей безпечній взаємодії з собаками

Найефективнішими засобами зменшення кількості випадків укусів собак є навчання безпечній взаємодії з собаками та відповідальність власників за виховання та поводження з собаками, як частини відповідальної поведінки власників собак. Діти молодшого віку є групою найвищого ризику укусів собак. Просвітницькі програми для людей, спрямовані на правильну поведінку з собаками, довели свою ефективність у зниженні випадків укусів собак, і ці програми слід заохочувати. Компетентні органи мають консультуватися з експертами з поведінки собак при розробці освітніх програм щодо безпеки собак.

Освітні програми з належного лікування укусів, включаючи постконтактну профілактику, якщо існує ризик Сказу, заохочуються для всіх вікових груп.

Стаття 7.7.24. Особливі міркування щодо заходів з управління популяцією собак

В рамках реалізації заходів УПС, описаних в Статті 7.7.13., можуть знадобитися наступні заходи:

  • Відлов та поводження з собаками;

  • Утримання собак;

  • Евтаназія.

Стаття 7.7.25. Відлов та поводження з собакою

Метою гуманного відлову та поводження з тваринами є запобігання стресу і стражданням тварин. У цьому також можуть бути й інші переваги, зокрема, зменшення травматизму кінологів, полегшення поводження з собаками в майбутньому та демонстрація власникам і місцевому населенню позитивного поводження з тваринами.

Компетентні органи мають розробити відповідне законодавство й провести навчання для сприяння гуманному поводженню та забезпечити дотримання правил проти жорстоких методів, таких як використання щипців та незакритих дротяних петель. Добробут тварин і безпека операторів покращуються, коли персонал, який здійснює відлов і поводження з тваринами, повністю розуміє і володіє методами відлову та поводження з тваринами, що підлягають відлову.

Компетентні органи та ветеринарні служби мають переконатися, що їхній персонал і волонтери, призначені для догляду за собаками, були вакциновані проти Сказу перед контактом, якщо це необхідно, і засвоїли чіткі протоколи лікування травм, у тому числі укуси собак.

Для мінімізації травмування та дискомфорту для собаки слід використовувати найменш агресивний метод її відлову та поводження з нею, враховуючи при цьому безпеку кінолога. Крім того, кінологи мають зробити процес поводження з собакою максимально позитивним з точки зору собаки; це включає пошук способів заохочення собаки під час поводження з ним.

Кінологи мають використовувати мінімальне знерухомлення, щоб надати собаці вибір в можливості контролю поведінки.

Стаття 7.7.26. Житло для собак

Компетентні органи мають розробити мінімальні стандарти утримання (фізіологічні вимоги) й догляду за собаками, забезпечивши відповідне середовище, дієту, житло для її утримання разом з іншими тваринами чи окремо від них, з можливістю демонструвати нормальну поведінку та забезпечує захист від болю, страждань, травм і хвороб, аби відповідати міжнародно визнаним «п’яти свободам». Дотримання цих стандартів підтримується ліцензуванням та інспектуванням об'єктів. Слід враховувати наступні мінімальні стандарти:

  1. Зручності

    • стабільне фінансування для покриття поточних витрат;

    • вибір місця: доступ до дренажу, утилізації відходів, води й електрики має важливе значення, а також слід враховувати екологічні фактори, такі як шум та забруднення;

    • розмір будки, конструкція та наповнюваність, враховуючи фізичні навантаження, очікувану тривалість перебування та достатню площу для собак, щоб розділити функції харчування та водопою, відпочинку, сечовипускання та дефекації, а також підтримувати прийнятну температуру навколишнього середовища;

    • заходи боротьби з хворобами, включаючи ізолятор та карантинну станцію;

    • максимальна потужність об'єкта.

  2. Управління

    • забезпечення достатньої кількості прісної води та повноцінного харчування;

    • регулярна гігієна та прибирання, в тому числі санація;

    • регулярний огляд, догляд і вигул собак;

    • моніторинг фізичного стану здоров'я й поведінки та здійснення необхідних процедур під наглядом ветеринара, включаючи планову та профілактичну ветеринарну допомогу та евтаназію;

    • політика та процедури щодо дотримання максимальної пропускної здатності притулку та дій при її досягненні, оцінка стану здоров'я та поведінки собак, догляду за тваринами, харчування, лікування, прилаштування, стерилізації та евтаназії;

    • забезпечення достатньої кількості кваліфікованого персоналу та навчання його безпечному, належному та позитивному поводженню з собаками;

    • ведення обліку, ідентифікації тварин та звітування перед компетентним органом;

    • надання можливостей для специфічної соціалізації, соціалізації з людьми, покращення та рухової активності відповідно до індивідуальних особливостей.

  3. Оцінка

    Ефективність утримання собак можна оцінити за такими параметрами:

    • оцінка стану тіла, стан шкіри, захворюваність, травматизм і смертність, реакція на людей та собі подібних;

    • вираження видоспецифічної поведінки, що відображає позитивний емоційний стан;

    • житло має забезпечувати достатній простір, відповідно до віку, розміру, ваги та породи собаки та дозволяти собаці виконувати звичайні рухи тіла, включаючи здатність сидіти, вставати, вільно повертатися чи лежати, перебуваючи в природному положенні, потягуватися, рухати головою, тримати хвіст піднятим стоячи, а також комфортно харчуватись, пити, мочитися й випорожнюватись;

    • гігієна, очищення, дренаж і матеріали для утримання мають запобігати надмірному накопиченню фекалій і харчових відходів, запобігаючи забрудненню собак у вольєрі та зменшуючи небезпеку захворювання, від комах, членистоногих і неприємних запахів;

    • вентиляція має дозволяти собакам комфортно підтримувати нормальну температуру тіла і забезпечувати хорошу якість повітря;

    • захист від шкідливих перепадів температури, протягів, вологи, світла та інших кліматичних факторів для забезпечення належного здоров'я та добробуту собаки.

Стаття 7.7.27. Евтаназія

Евтаназія собак сама по собі не ефективний метод УПС. Якщо вона застосовується, то має здійснюватися відповідно до Статті 7.6.1. і реалізовуватися у поєднанні з іншими заходами в рамках програми УПС для досягнення ефективного довгострокового управління. Зменшення чисельності популяції собак не є ефективним засобом зменшення кількості випадків Сказу.

Як процес, евтаназія включає процедури перед евтаназією та поводження з тваринами, методи та засоби евтаназії, підтвердження смерті та утилізацію мертвих тварин. При евтаназії слід дотримуватися загальних принципів, викладених у Наземному кодексі, з акцентом на використанні практичних методів, якими досягають максимально швидкої, безболісної та безстресової смерті, забезпечуючи при цьому безпеку оператора. Евтаназію слід проводити під наглядом ветеринара. Для забезпечення добробуту тварин і безпеки оператора, персонал, який проводить евтаназію, має мати повне розуміння та досконало володіти методом евтаназії, що буде застосований.

  1. Знерухомлення

    Якщо собаку необхідно зафіксувати для будь-якої процедури, включаючи евтаназію, оператор має це завжди робити дотримуючись правил техніки безпеки й добробуту тварин. Поводження з тваринами теж має мінімізувати страждання, які собака відчуває перед втратою свідомості. Деякі методи евтаназії слід застосовувати з попередньою седацією чи анестезією. Незалежно від використовуваного методу евтаназії, перед евтаназією теж бажано провести седацію чи анестезію, щоб мінімізувати занепокоєння або полегшити безпечне знерухомлення.

  2. Методи евтаназії

    Рекомендовані методи евтаназії собак:

    • внутрішньовенне введення барбітуратів;

    • внутрішньоочеревинне введення барбітуратів маленьким собакам чи цуценятам, яке слід застосовувати лише у випадку, якщо внутрішньовенне введення неможливе;

    • передозування внутрішньовенного анестетика;

    • передозування інгаляційного анестетика у маленьких собак (не новонароджених).

    При анестезії:

    • введення барбітуратів альтернативними шляхами (внутрішньосерцеве, внутрішньониркове, внутрішньопечінкове, внутрішньокісткове).

    При седації:

    Методи, процедури та практики, що є неприйнятними як основні методи евтаназії з міркувань добробуту тварин, включають повітряну емболію, асфіксію, спалювання, хлоралгідрат, хлороформ, ціанід, декомпресія, утоплення, знекровлення, формалін, побутова хімія та розчинники, пестициди та гербіциди, гіпотермія, інсулін, нервово-м'язові блокатори (сульфат магнію, хлорид калію, нікотин та всі курареподібні ветеринарні лікарські засоби), удари тупими предметами по голові, швидке заморожування, компресія грудної клітини, стрихнін, закис азоту, ефір, пастка, CO з вихлопних газів двигуна (CO2), якщо необхідна концентрація і швидкість потоку не регулюється і не контролюється, вільна куля без належного анатомічного розміщення з близької відстані висококваліфікованим персоналом, проникаюча куля в неволі з подальшим проколюванням, ураження електричним струмом та оглушення без повторного методу умертвіння та будь-якого іншого методу, що здатний поставити під загрозу добробут тварини.

  3. Підтвердження смерті

    Для всіх використовуваних методів евтаназії смерть має бути підтверджена до того, як трупи тварин утилізують чи залишать без нагляду.
    Найбільш надійно смерть підтверджує комбінація критеріїв включаючи відсутність пульсу, дихання та рогівкового рефлексу, а також реакція на сильне стискання пальців кінцівки; неможливість почути звуки дихання і серцебиття за допомогою стетоскопа; посивіння слизових оболонок; і трупне задубіння. Жодна із цих ознак, окрім трупного задубіння, сама по собі не підтверджує смерть. Якщо тварина не загинула, слід застосувати інший метод евтаназії.

  4. Утилізація трупів тварин

    Трупи тварин мають бути утилізовані у спосіб, що відповідає законодавству. Бажано бути уважним до ризику наявності залишків у трупі. Спалення, як правило, є найбезпечнішим способом утилізації трупів тварин (див. Главу 4.13.).

Nb: вперше прийнято у 2009 році; останнє оновлення прийнято у 2022 році.